Вищі Спорові рослини

У всіх спорових рослин в їхньому життєвому циклі розвитку чітко відбувається чергування статевого і безстатевого поколінь.

Статеве покоління являє собою заросток або гаметофіт. Він утворюється із спорі має гаплоїдний набір хромосом (n). Функція заростку – утворення статевих клітин – гамет. На ньому розвиваються органи статевого розмноження: архегонії (жіночі статеві органи) і антеридії (чоловічі статеві органи). В архегоніях розвиваються яйцеклітини, в антеридіях – сперматозоїди.Назва рослини "гаметофіт"означає рослини, яка утворює гамети.

Безстатеве покоління – спорофіт, утворюється із зиготи і несе диплоїдний (2n) набір хромосом. Воно виконує функцію утворення спор, яке проходить у спеціальних органах — спорангіях.

Тканина спорангіїв також має подвійний набір (2 n) хромосом, вона поділяється шляхом мейозу у результаті чого розвиваються спори – гаплоїдні клітини з поодиноким набором хромосом (n). Назва покоління "спорофіт" означає рослину, що утворює спори.

У мохів у життєвому циклі розвитку переважає гаметофіт (статеве покоління), у хвощів, плаунів, папоротей – спорофіт (безстатеве поко­ління).

Відділ Ринієподібні (Риніофіти)

Сюди належать виключно викопні рослини, які жили на Землі близько 450 млн років тому. Риніофіти мали примітивну будову. Листя і справжніх коренів вони не мали, до ґрунту прикріплялись ризоїдами – безбарвними виростами, схожими на кореневі волоски. Тіло їхнє складалося із гілочок, розгалужених на дві частини (дихотомічне галуження). На суші дозволила їм вижити більш складна в порівнянні з водоростями внутрішня будова: наявність покривної і провідної тканин. Представниками риніофітів були куксонія (кущик до 7см висотою) і ринія, яка жила на болотистих місцях і сягала висоти 50см. Вчені вважають, що всі відділи сучасних наземних рослин походять від риніофітів.

Відділ Псилотоподібні (Псилофіти)

Це сучасні тропічні і субтропічні рослини, їх налічується близько 20 видів. Тіло не має листя і як у риніофітів дихотомічне галузиться. Псилофіти – рослини невеликих розмірів, середня висота яких не перевищує 25–40см. У життєвому циклі переважає спорофіт.

Відділ Мохоподібні (Бріофіти)

Мохоподібні або мохи це відокремлена група Вищих рослин, розвиток якої привів до еволюційного глухого кута. Вони з'явились майже одночасно з риніофітами, але дожили до наших днів. Це найбільш примітивні сучасні Вищі Спорові рослини.

Мохи мають хлорофіл, фотосинтезують, живуть на суші, у вологих місцях, рідше – у воді. Тіло мохів складається з тканин, але справжніх судин не має.

Розмноження в мохів здійснюється трьома способами: безстатевим (спорами), статевим і вегетативним. Безстатевий і статевий спосіб розвитку чергуються.

На відміну від усіх других вищих рослин, у життєвому циклі мохів гаплоїдний гаметофіт переважає над спорофітом та здійснює функції фотосинтезу, забезпечення водою і мінеральними солями. Мохоподібні ще існували у кам’яновугільному періоді і в теперішній час їх нараховується біля 35000 видів. Це, в основному, багаторічні рослини, широко розповсюджені у вологих місцях мешкання практично повсюди, від арктичної тундри до помірних зон північної та південної півкуль, до високогірних лісів тропічного поясу. Звичайні розміри мохів від 1мм до декількох сантиметрів. Водяні та епіфітні мохи мають стебла до 60см і більше. У своїй будові мохи являють собою верствище, або ж мають стебло і листя. Характерною ознакою усіх мохоподібних є – відсутність коренів. До ґрунту вони прикріплюються ризоїдами (епідермальними виростами). Інші тканини виражені слабо.

Одна із особливостей мохоподібних полягає у тому, що статеве та безстатеве покоління у них не розділені, а являють собою одну рослину. Гаметофіт розвивається із гаплоїдної спори. У різних видів мохів гаметофіт може бути одностатевим (дводомним) або двостатевим (однодомним). На гаметофіті утворюється спорофіт у вигляді коробочки із спорами. Спори, висипаючись із коробочки, проростають у протонему (або передросток), який являє собою зелену розгалужену нитку. На протонемах формуються бруньки, з яких часом розвивається гаметофіт. У життєвому циклі мохів, як вже зазначалося вище, домінує гаметофіт. Характер чергування поколінь у мохоподібних такий: з проростанням спори починається статеве покоління; воно закінчує своє існування утворенням гамет. Безстатеве покоління розпочинається проростанням зиготи і закінчується утворенням спор. Крім спороутворення мохам властиві і інший від безстатевого розмноження – вегетативний (виводкові бруньки, гілки та багатоклітинні виводкові тільця) (рис.3.8).

Рис.3.8. Розмноження мохоподібних.

Із трьох класів Мохоподібних тільки листостеблові називають справжніми мохами. Ці мохи грають важливу роль у рослинних суспільствах. До них відносяться широко розповсюджені зозулин льон та сфагнум. Зозулин льон – багаторічна рослина висотою до 20см, широко розповсюджена у смерекових лісах, на болотах, разом із сфагнумом приймає участь в утворені торфу. Укриваючи грунт суцільним килимом, він витісняє інші зелені мохи. Зозулин льон може вбирати воді в4 рази більше за власну масу. Щільний покрив зозулиного льону затримує атмосферну вологу. Це може спричинити заболочування лісу.

Загрузка...

Сфагновімохи – постійні мешканці вологих місць та боліт помірної зони північної півкулі (рис.3.9). Багато видів – білувато-зелені (звідси назва "білий мох"), відносно великих розмірів. Це багаторічна рослина з дуже розгалуженим стеблом. На відміну від інших зелених мохів сфагнум не має ризоїдів. Стебла покриті численними дрібними листячками. На стеблах у місцях прикріплення листя розташовані безкольорові клітини з порами у зовнішніх стінках. Це так звані водозбірні клітини, здібні поглинати велику кількість води. Кожний листок складається з одного шару клітин двох різних типів. Їх відмінність добре видно в мікроскоп.

Одні з цих клітин зелені, бо в їхній цитоплазмі є хлоропласти. Зелені клітини вузькі. Вони з’єднані одна з одною кінцями і утворюють суцільну сітку. У них відбувається фотосинтез, вони проводять з листків до стебла органічні речовини. Між зеленими клітинами розташовані більші за розміром клітини. Вони прозорі, мертві. Їхня цитоплазма зруйнована, а збереглися тільки оболонки, у яких з’являються отвори.

Зовні стебла також покриті прозорими мертвими клітинами. Мертві клітини листків і стебел сфагнуму здатні вбирати воду і довго її утримувати, поступово віддаючи живим клітинам. Завдяки цьому рослина вбирає дуже багато води – у 20 – 25 разів більше від своєї маси.

Сфагнум може рости під покровом лісу серед зозулиного льону. Там, де оселився сфагнум, грунт заболочується. На занадто вологому ґрунті дерева ростуть погано і ліс поступово зникає, починає розвиватися болото. Сфагнові мохи ростуть верхньою частиною пагонів, нижні відмирають. Накопичення відмерлих мохів у вологому та кислому, анаеробному середовищі створюють умови для складання покладів торфу. Гнилісне розкладання мертвих мохів завдяки кислому середовищу та виділенню мохами особливої антисептичної речовини – сфагналу – припиняється.

Запаси торфу у колишньому СРСР складали 160 млр. тонн. В Україні торф видобувають у Чернігівській, Житомирській, Львівській, Сумській та Рівненській областях.

Рис. 3.9 Мох сфагнум.

З торфу виробляють деревний спирт, карболову кислоту, пластмаси, ізоляційні плити, смолу та багато цінних матеріалів. Він широко використовується у народному господарстві, як джерело палива, підстилки для скоту, органічне добриво для ланів. Мохи, як правило, тваринами не поїдаються. Їм належить важлива роль у природі як накопичувачів вологи та регулювальника водного балансу лісів та сусідніх територій.

Відділ Плауноподібні (Лікоподіофіти)

Плауноподібні – стародавні рослини, виникли від псилофітів, досягли розквіту у кам’яновугільному періоді разом з папоротеподібними. У той час існували гігантські форми плавунів – лепідодендрони – 30м заввишки, 1м у діаметрі, покриті лускатим листям довжиною до 1м та шириною в 1см. Їх корені довжиною до 50см не мали кореневих волосків. Мешкання у напівзануреному стані у болотистому ґрунті та в умовах насиченого водяними парами повітря того періоду викликало сильний розвиток повітряносної тканини, по міжклітинниках якої повітря доходило до всіх органів рослин. До початку мезозойської ери більшість плауноподібних вимерло, і разом з велетенськими хвощеподібними утворило на Землі поклади кам’яного вугілля.

У теперішній час плауноподібні подані біля 1000 видами. Це трав’янисті, багаторічні, переважно вічнозелені рослини. Вони зустрічаються переважно у соснових лісах. Живуть на землі, на стовбурах дерев, гілках. У цих рослин довге повзуче стебло з великою кількістю гілок, покритих дрібними листками. Мають прямостоячі, обвислі, повзучі пагони довжиною до 1.5 – 10м. У тих, що повзають, від головного стебла відходять бокові та додаткові корені. Вершкові пагони закінчуються спороносними колосками. Улітку в плаунів на прямостоячих пагонах розвиваються дрібні жовті спори. Крім розмноження спорами їм властиве вегетативне розмноження бруньками та пагонами. Плауни ростуть дуже повільно, розвиток із спори гаметофіту проходить на протязі 6 – 15 років. Тривалість життя спорофіту може досягнути декілька десятків літ. Типовим представником є плаун булавовидний або лікоподіум. Це багатолітня трав'яниста вічнозелена рослина Вона має повзуче стебло, яке іноді сягає 3 м довжини. Деякі види плаунів вміщують отруту, яка по характеру дії нагадує отруту кураре. Плавун – баранець використовують у медицині. Спори ряду видів плаунів використовують як дитячу присипку. Вони містять близько 50% жиру і не тонуть у воді(звідси пішла і назва рослин). У зв’язку з повільним ростом та винищенням плауни підлягають охороні.

Відділ Хвощеподібні (Еквізетофіти)

Хвощеподібні – нечисленна група рослин, біля 20 видів. У давнині вони були подані велетенськими деревовидними та кущевидними формами, які вимерли. У сучасний період хвощі представлені багаторічними трав’янистими рослинами з добре розвинутим підземним стеблом – кореневищем, від якого відходять додаткові корені. Надземна частина стебла досягає 1 м; у тропічних видів – більше. На відміну від останніх вищих спорових рослин у хвощів пагони складаються із члеників (міжвузел) та вузлів з кільчастим розташуванням листя. Листя хвощів – це дуже змінені бокові гілочки. Друга особливість – накопичення кремнезему в стінках клітини усієї рослини, а також на поверхні епідерми. Зовні шар кремнезему грає механічну та захисну роль: хвощі практично не пошкоджуються молюсками, комахами. Їх уникають хребетні тварини. Підземне стебло хвощів – кореневище – розташовується на різній глибині. Хвощі мають два типи кореневищ – горизонтальні та вертикальні. Горизонтальні більш товсті з довгими міжвузлами, ніж у вертикальних. На кореневищах утворюються бульби, які представляють собою потовщене та видозмінене стебло. Клітини бульб великі і заповнені крохмальними зернами (рис.3.10). Весною на кореневищах виростають пагони із спороносними колосками, в яких утворюються гаплоїдні спори. Із спор у ґрунті розвиваються гаметофіти (заростки) у вигляді невеликих платівок з ризоїдами. Вони бувають 3 типів: чоловічі, жіночі та двостатеві. На них утворюються гаметобруньки з гаметами. Для того, щоб відбувся процес запліднення необхідна наявність крапельної води. Гамети, зливаючись утворюють зиготу, із якої розвивається спорофіт. Спори у хвощів однакового розміру, вони – рівноспорові рослини.

Хвощі розповсюджені в основному у північній півкулі. Вони поселяються у місцях з достатньою вологою. Найбільш розповсюджені польовий, лучний, лісовий і болотяний хвощі

Рис.3.10. Хвощ польовий. Рис.3.11. Папороть.

Відділ Папоротеподібні (Поліподіофіти)

Папоротеподібні або папороті досягли розквіту у кам’яновугільному періоді. У теперішній час вони зуміли пристосовуватися до змінних умов і розповсюдилися широко. Вони представлені різноманітними життєвими формами (деревоподібні, трав’янисті, епіфіти – ростуть на стовбурах дерев). Мають широкий діапазон розмірів тіла (тропічні деревовидні до 25м висотою), зустрічаються у самих різних місцях мешкання: у пустелях, болотах, озерах, солонуватих водах і особливо у лісах. Їх до 10 тис. видів. Це багаторічні рослини, вік окремих особин – біля 300 років і більше.

Тіло їх розчленоване на корінь, стебло і листя. Корені у папороті придаткові. Це означає, що первинний зародковий корінь відмирає і замість нього розвиваються корені із стебла. Стебла їх слабо розвинуті і листя по масі та розмірам переважають. Так у деяких тропічних видів при довжині стебла до 1м листя досягають 5м. У стеблах добре розвинута провідна тканина; між пучками якої розташовується паренхімна тканина. Листя у папороті відповідають гілкам їх предків – риніофітів. Вони сплющені та диференційовані на черешок та пластину. Ще листя називають вайї. У більшості випадків листя поєднують функції фотосинтезу і спороношення. Розмножуються папороті спорами. Мають правильне чергування поколінь – безстатевого й статевого.

На нижній стороні листка розвиваються спорангії, у яких утворюються гаплоїдні спори. При визріванні спорангії розкриваються і спори висипаються назовні. Безстатеве (спорове) покоління являє собою листостеблову рослину. Спори, потрапивши в сприятливі умови, проростають, утворюючи маленьку рослинку – заросток. Заросток – це статеве покоління в життєвому циклі папороті – гаметофіт.

На заростку утворюються чоловічі й жіночі статеві органи – антеридії і архегонії в яких розвиваються сперматозоїди і яйцеклітини. Після їхнього злиття відбувається запліднення, утворюється зигота. З утвореної зиготи розвивається зародок нової рослини (рис.3.11).

Багато видів папороті утворюють спори одинакові по будові та фізіологічним властивостям. Це рівноспорові папороті. Із таких спор виростає двостатевий гаметофіт – заросток. Серед сучасних папоротів є види, спорангії яких утворюють спори нерівних розмірів: дрібні – мікроспори та великі – мегаспори. Із дрібних розвиваються чоловічі гаметофіти, із мегаспор – жіночі. Так, у різноспорових папоротів гаметофіти одностатеві, невеликих розмірів, простої будови, тобто вони редукуються. Запліднення проходить при наявності води і із диплоїдної зиготи розвиваються спорофіт. Спори нерівної величини (різноспоровість) у еволюції Вищих спорових рослин виникали неодноразово.

Особливо велике значення це явище має для папороті, оскільки воно послужило основою виникнення сім’яних рослин. Біологічні переваги різноспоровості полягають в тому, що гаметофіт розвивається усередині спори за рахунок накопичення в ній поживних речовин. Поживні речовини мегаспори забезпечують незалежність спорофіту від зовнішніх джерел харчування. Завдяки цьому розвиток відбувається швидше, що дає змогу краще переносити мінливі умови навколишнього середовища. Висота пристосованості папороті обумовила велике різноманіття їх життєвих форм. У лісах, галявинах, у болотах, на лужку поселяються багаторічні трав’янисті форми (орляк, щитник та ін.). На болотах та у інших стоячих водоймах мешкають плаваючі форми (сальвінія). Хоч більшість папоротів віддають перевагу вологим місцям мешкання, серед них зустрічаються засухостійкі види, які ростуть у пустелі, у розщілинах скель. У тропічних лісах, крім наземних, багато форм – ліан.

Найбільш розповсюджені в нашій країні папороті – щитник чоловічий, кочедижник жіночий, орляк звичайний, адіантум, міхурник таінші. Це наземні, багаторічні, трав'янисті рослини, що ростуть у вологих тінистих лісах, на узліссях, на болотистих луках, у розщілинах скель та інших місцях, де є необхідні умови для їхнього життя.

Предки сучасних Вищих спорових, які були дуже розповсюджені у кам’яновугільному періоді, створили великі поклади кам’яного вугілля. Воно має дуже велике значення в практичній діяльності людини: є важливим джерелом енергії, яка використовується людиною для вироблення електрики, тепла, без яких людина не може існувати. Сучасні папороті людина використовує частіше як лікарські або декоративні рослини.

У сільському господарстві використовують папороть Азолу, яка живе у симбіозі з азотофіксуючою синьо-зеленою водорістю. Азолу культивують на рисових ланах як джерело азотного харчування. Молоде листя деяких папоротей їдять. Кореневище щитника чоловічого вміщує глистогінні речовини, тому його вживають у медицині.




Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Вы можете использовать HTML- теги и атрибуты:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

+ 77 = 86