Народна педагогіка про моральне виховання.

Трудове виховання - основа народної педагогіки.

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Впродовж усієї історії людства праця була засобом формування в особистості кращих якостей.

Українська народна педагогіка відводила праці головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У прислів'ях як своєрідному кодексі поведінки людини відображено ставлення до праці: "Без труда нема добра", "Будеш трудитися — будеш кормитися", "Праця людину годує, а лінь — марнує". Люди вважали, що сумлінна праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, естетичний, морально-духовний розвиток. Тема праці є провідною в народних піснях, казках, легендах. Ідея праці як визначального чинника виховання людини перейшла від народу до філософів, педагогів. Наприклад, Володимир Мономах у своєму повчанні дітям писав: "У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте".

Праця була і залишається природною потребою людини. К.Д. Ушинський, глибоко проникаючи у психологічні засади виховання, писав: "Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті. Тому, саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя".

A.C. Макаренко вважав працю генеруючим засобом соціального становлення особистості: "Правильне... виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове".

Існує ще один суттєвий аспект важливості трудового виховання. Людина прагне до утвердження себе в колективі на основі престижності, а також бажає відчувати задоволення від певного виду діяльності. Якщо особистість включена до бажаних видів трудової діяльності, це приносить психічне задоволення і забезпечує престижність особистості. Коли ж людина позбавлена можливості займатися працею (а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне відчуття задоволення, престижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики. Це призводить до фізичного, психічного і соціального ослаблення частини людей і суспільства в цілому.

Народна педагогіка охоплює такі провідні, органічно пов'язані між собою, напрями виховання: моральне, трудове, розумове, естетичне і фізичне. Кожний з них є невід'ємним складником системи родинного виховання, яка визріла серед трудящих мас і спрямувалася на формування особистості. В основу цієї системи народна педагогіка поклала розумове та моральне виховання. Вона проголосила розум та мораль основною окрасою людини («Розум — найбільше багатство», «Мораль чиста — краще всякого намиста»).

Мораль — це система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей, одна з форм суспільної свідомості. На світанку людського суспільства мораль виростала з побутових умов, складаючись практично в певні норми поведінки людей. Ставлення до общини, роду, сім'ї, ставлення чоловіка до жінки і жінки до чоловіка, побутові відносини закріплялися, перетворювалися в загальноприйняті психологічні настанови, в громадську мораль.

Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини моральних оцінок з позицій добра, справедливості, що випливає з народного поняття моралі: моральний той, хто цнотливий, шляхетний, доброчесний, праведний. Сюди належать і такі поняття, як людська гідність, честь, людяність, колективізм. Усі вони знайшли конкретизацію в моральному кодексі трудящих, основні принципи якого яскраво представлені у фольклорі, зокрема в народних прислів'ях і приказках. Наприклад, українські народні прислів'я і приказки дожовтневого періоду закликають любити батьківщину, рідний край («Нема в світі, як своя країна!»), захищати її від загарбників («За рідний край — хоч помирай»), боротися проти соціального гніту і несправедливості, за торжество правди, волі й щастя («По правді роби — доброго кінця сподівайся»), єднатися в боротьбі за соціальне визволення («Єдність і братерство — велика сила»), цінити працю («Труд чоловіка кормить»), поважати гідність чесної людини («Хто принижує чужу честь, той і свою топче»), цінити справжню дружбу («Для приятеля нового не пускайся старого»), бути вимогливим до себе («Не лінися рано вставати та змолоду більше знати»).

Народна педагогіка звертає увагу батьків на те, що правильна постановка морального виховання дітей зумовлюється його вдалим початком («Добрий початок — половина задуманого»). Вона закликає дбати про виховання з перших років життя дитини («Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках», «Нагинай гілляку, доки молода»), взявши під контроль її моральну поведінку («Гідність людини визначають її вчинки»).

Загрузка...

У трудових сім'ях здавна укорінилась добра традиція привчати молодь до піклування про слабших. Піклування про дітей, калік, хворих, старих є виявленням однієї з основних ознак морального здоров'я народу. Навіть людину слабоумну не залишали на поталу. Кривдити скривдженого природою не можна. Його одягали, годували, по можливості лікували, доглядали аж до смерті.

Як бачимо, народна педагогіка послідовно бореться за те, щоб організація життя сім'ї спонукала дитину до гарних вчинків, вправляла в позитивній моральній поведінці. При цьому виділяється такий могутній регулятор моральної поведінки, як слово вихователя. Завдяки слову формуються моральна свідомість людини, її моральні почуття. При визначенні моральних рамок народна педагогіка часто вдається до внутрішнього світу людини, апелюючи до її честі, совісті, сорому («Сумління — найкращий порадник», «Бережи честь змолоду»). Цим підкреслюється велике значення тріади у моральному вихованні — формування моральної поведінки разом з моральною свідомістю та моральними почуттями.

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Вы можете использовать HTML- теги и атрибуты:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

+ 53 = 57